Ігор Горлачов: «Як багато Продивус зробив для українського боксу знаю дуже добре. Є дві великі різниці – бокс з ним і бокс без нього»


Екс-учасник збірної України – про розвиток боксу в нашій державі, труднощі переходу від любителів у професіонали та олімпійські перспективи.

Він – один із відомих боксерів України свого покоління. Відомий як екс-учасник збірної України, так і завдяки громадській роботі після завершення спортивної кар’єри. Входив у п’ятірку найкращих на чемпіонаті світу серед молоді, багато разів вигравав чемпіонат України, а зараз займається розвитком спорту в регіоні у складі обласного осередку НОК та допомагає та підтримує бокс.

Ми попросили Ігоря Горлачова розповісти про свої виступи в боксі та пригадати, як розвивався цей вид спорту в кінці 90-х, на початку 2000-х та в наші дні.

– Один із найяскравіших періодів вашої кар’єри – виступ на молодіжному чемпіонаті світу 2002 року. Як все складалося на Кубі?

– У мене чудові спогади від того, як була організована наша підготовка та поїздка. Вважав для себе за честь входити в збірну України від мого міста Вінниця. Ми працювали під керівництвом Леоніда Миколайовича Лоївського, який нині успішно працює на чолі Національної збірної України. У нас було цікаве покоління, але рівень організації спорту в Україні ще був старим. Нам пощастило, що Володимир Степанович Продивус уже тоді, ще не очолюючи Федерацію боксу України, активно підтримував нас, боксерів. На світовій першості провів три бої – два виграв, третій програв з різницею в одне очко. Ввійшов у п’ятірку найкращих на чемпіонаті світу. Скажу, що дуже хороший турнір був. Багато хороших боксерів приймало в ньому участь.  

– Чи доречно порівнювати тодішній бокс і нинішній?

– Само собою, бокс змінився. Зараз небо й земля просто – у хлопців є всі умови. Ми тренувалися, хто де, не було необхідного, підтримували нас хто як міг. Мені пощастило, що Володимир Степанович мене підтримував з, якщо можна так сказати, самого дитинства. Не всім щастило мати такого мецената. Без його підтримки всього цього б не було. Тому мене радує, що зараз збірними опікуються. Національна збірна, – не лише перші номери, а й другі й треті, – їздять на міжнародні турніри, проводять збори в чудових умовах, на найкращих базах. Проводять також зарубіжні збори. Постійно забезпечені якісною практикою. Знову ж таки, харчування, вітамінізація, умови для тренування – це величезний крок вперед на користь нинішнього покоління. Взагалі, хочу зазначити, що якби в мій час ми мали такі умови, як хлопці в наш час, у нас було б значно більше медалей, ніж ті, що ми завоювали.

– Ви шість боїв провели на професіональному ринзі, виграли чотири нокаутом без жодної поразки. Взагалі, це важливий момент для кар’єри боксера – не помилитися з промоутером, вгадати з часом переходу…

– Погоджуся. Неправильний вибір промоутера – це як хрест на кар’єрі. У мене стільки друзів начебто перспективними боксерами були, їм обіцяли одне – а робили зовсім інше. «Збити» боксера вже на початку кар’єри дуже легко: вже на початку дай йому перший бій, «кинь» його під сильного суперника, якого нагору ведуть – перша поразка й з тобою покінчено. Кому ти вже треба, якщо старт не задався?!

Тому моя порада всім молодим боксерам: подумайте двічі! Якщо вже зважуєтеся переходити, то робіть це в правильний час і з правильними людьми. Я, наприклад, згадую свій період в любительському боксі як дуже хороший час. Це про промоутерів професіональних часто ходили чутки – що «кидають», що коли ти травмований – ніхто тобою не цікавиться.

Я читав інтерв’ю Слави Глазкова, ми з ним в збірній виступали, знаю його особисто. Дуже здивований, що він таке говорив. У мене з Володимиром Степановичем ніколи нічого поганого не було, я пригадую тільки хороше, що він зробив для українського боксу, і розумію, що є дві великі різниці – бокс з ним і бокс без нього. Моє покоління це на собі відчуло. А у Володимира Степановича всі боксери, хто був під його егідою, з усіма спілкуюся – ніколи не було ніяких моментів, нічого поганого не було, всі добре відгукувалися. Багатьом бійцям Продивус і з лікуванням допомагав, і після кар’єри людей витягував, приходив на допомогу

– Напрошується питання про Віктора Вихриста. Його дебют на професіональному ринзі спричинив велику дискусію, а яка ваша думка?

– Я розумію Федерацію. Наскільки я зрозумів, то Федерація боксу України не задоволена саме тим моментом, що хлопця «вирвали» з команди і при цьому нікого не повідомили про це. Розумієте, це олімпійський рік. Боксер до Олімпіади готувався довго, для кожного спортсмена це мрія всього життя. Переконаний, що усі ми навпаки повинні об’єднатися навколо збірної України й зробити так, щоб ніякі конфлікти не порушили її єдність і бойовий дух. Не по спортивному це робити зараз. Переконаний, що це погано впливає на команду в цілому. Та й загалом, перед тим як питати інформацію в когось, треба спочатку зробити щось для розвитку спорту. Чи може хтось питати зараз з Продивуса? Як на мене ні. Те скільки він зробив для нашої держави, боксу та спорту зокрема, заслуговує виключно на повагу.

Мені здається, що Вітя трішки неправильно зробив відносно Федерації боксу України. ФБУ зробила немало для Віктора. В тому числі немало зробила для того, щоб Віктор став дворазовим чемпіоном Європи. Це та робота, яку не помічають прості вболівальники та навіть спортсмени, проте вона робиться. Згадайте домашній Чемпіонат Європи у Харкові і т.д. Це колосальний труд керівництва Федерації на міжнародній арені і обласних та місцевих Федерацій на місцях, меценатів. Просто по-людськи не треба було так. Звісно, ми розуміємо – боксер це людина, яка обрала свій шлях і хоче на ньому бути найкращим. Можна переходити в професіонали, не питання. Але найголовніше – це час, коли ти виходиш та як ти це робиш. Зараз, у період перед ліцензійними турнірами, це було дуже недоречно. Я слідкую за Віктором багато років і переконаний, що він міг стати призером Олімпіади. Проте, сталося так як сталося…  

– Уточнимо: те, що Вихрист програв останній чемпіонат України, не позбавляло його реальних шансів на Олімпіаду?

– Звичайно, ні. Програв фінальний бій – у кого програшів не буває? Тим паче, як на мене, було зрозуміло, що він дещо виснажений боксував. Просто вперше за багато років у Віктора з’явилася потужна конкуренція в обличчі Цотне Рогави. Треба було доводити, битися, терпіти та доводити, що ти номер один. В першу чергу собі доводити. Можливо, саме морально Віктор був виснажений та не хотів конкурувати. Ви ж розумієте: перший номер – другий номер, це співвідношення даного моменту. Але буває так, що перший номер свій шанс втрачає, другий їде на ліцензійний турнір, виступає краще й отримує путівку на Ігри!

Ця ситуація нічого не означала взагалі: це в середніх категоріях по 5-6 чоловік конкурує, а тут в супертяжах у нього тільки-тільки конкурент з’явився, ну теж проблем, доводь, змагайся! Шлях у збірну та на олімпіаду ж не закривався. Все в твоїх руках. Більш того на боці Віктора був саме міжнародний досвід, авторитет. Він ж реально потужний та дуже технічний боксер.

– Від 1996 року аж до золотої збірної у нас олімпійських золотих медалей не було. Що змінилося?

– По-перше, бокс – це дуже серйозний спорт, який потребує організації. Я пов’язую це з тим, що Володимир Продивус очолив ФБУ і об’єднав навколо спільної мети багатьох достойних людей. А вже саме ця команда, яку складають: керівництво ФБУ, обласні та місцеві федерації, спонсори, меценати, а також, звичайно, наші прославлені боксери, тренери й дає той результат, яким ми захоплюємось. Коли є система, системна робота – тоді перспективні боксери реалізовують свій талант і досягають результату.

По-друге, бокс розвивається «хвилями». Іде покоління, де багато талантів – воно збирає ті медалі, що їм належать, а потім приходить наступне, менш насичене зірками. Але це не біда – якщо системно працювати, то переросте покоління й наступне прийде дуже сильне. Ми це бачимо раз за разом. Як спортсмен не може постійно на піку знаходитися – так і ціле покоління. Іде злет, іде спад. Як у той час, що в одному поколінні об’єдналися такі люди, як Ломаченко, Усик, Гвоздик. Але і їм ще треба було реалізуватися, і якраз те, що були «Отамани», що були всі ці міжнародні турніри, гідна фінансова підтримка, воно й допомогло. Сильні тренери, талановиті боксери, хороша організація – це три кити успіху.

– Вірите в наші нинішні олімпійські перспективи?

– Ну, дивіться. З одного боку, у нас є хороші таланти. Є очевидні фаворити в своїх вагових категоріях. Але в цілому ця збірна – більш колектив, команда. Самі бачите, яка тенденція – вони постійно їздять на престижні міжнародні турніри і скрізь беруть купу медалей. На Україну зараз дивляться як не просто на суперника, а як на дуже сильного опонента, фаворитів.

Мені особисто дуже подобається Буценко – технічний, розумний боксер. Хижняк по-любому візьме ліцензію, як мені здається. За рахунок своєї фізики він ламає всіх. На Вихриста були реальні надії – але він пішов. А це велика втрата для всієї збірної і мінус одна медаль, можливо. Та й загалом вважаю, що команда зараз у нас дуже потужна. Кожен з боксерів гідний показати результат. Окрім того в нашої збірної такий хороший тренер, як Лоївський. Це дає нам шанс і на ліцензії, і на хороший виступ на Олімпіаді. Адже той мікроклімат, який створений у команді, та атмосфера, де кожен один за одного горою, дає виключно надії на загальний успіх.



ПАРТНЕРИ усi ПАРТНЕРИ