7 березня 2019

Андрій Городецький: «На турнірі пам’яті Мангера боротимуся за шанс поїхати на ліцензійні змагання»


 

Андрію, як сприйняв те, що в першому ж бою на турнірі випало зустрітися з доволі серйозним суперником – срібним призером торішнього чемпіонату Росії Сергієм Єгоровим?

Нормально. Особливо не заморочувався цим. Як і тим, що суперника вважали фаворитом нашого бою. У першому раунді «пристрілювались» один до одного, другий був рівний, а третій раунд виявився за мною. Я підняв темп, був точніший і завдав більше влучних ударів.

Враховуючи те, що нині між Україною і Росією триває війна, як налаштовувався на цей бій?

Налаштовувався як звичайно, як на кожного суперника.

Росіяни не сперечалися через розділене рішення суддів не на їхню користь?

Протестували, висловлювали невдоволення, але, самі розумієте, на такому рівні, коли руку підняли – це вже все. Рішення ніхто не скасує.

У наступному раунді ти зустрівся з Олексієм Заватіним – чинним чемпіоном Молдови, учасником чемпіонатів світу і Європи. Як з ним складався бій?

Було непросто, адже він досвідчений боксер, зустрічався із суперниками світового рівня, набагато старший за мене. У першому раунді ми теж «пристрілювались» один до одного. У другому я пішов напролом, завдав більше ударів. А в третьому ще підняв темп, трохи пішов у розмін ударів, загалом був точніший за нього.

У фіналі тобі випало зустрітися зі срібним призером минулорічного чемпіонату Європи серед боксерів віком до 22 років Марко Мілуном з Хорватії.

Перший раунд усі судді віддали йому – 5:0, другий теж йому – 3:2, а третій – 4:1 – мені.

Бачив світлину після оголошення рішення суддів, на якій ти мав дуже засмучений вигляд, закрив обличчя рукою. Що відчував, коли підняли йому руку? Знав, що програв, чи надіявся на позитивне для себе рішення суддів?

Якщо чесно, я був готовий до того, що поступився. У бою відчутно: виграєш чи програєш. У цьому поєдинку я відчував, що зазнаю поразки. Коли мені зняли рукавиці, підійшов чекати на рішення суддів, то я відчував, що бій не виграв. Буває всяке, звичайно. Але я був готовий до того, що піднімуть руку супернику.

Що стало причиною поразки?

Суперник був доволі незручним. Перший раунд я трошки «проспав», не міг до нього «пристрілятися». Наприкінці, щоправда, влучив у суперника, його трохи повело, але суддя не відрахував нокдаун, бо відразу прозвучав гонг про завершення раунду. У другому відправив суперника в нокдаун – суддя йому відрахував. Але добити не вдалося. Хорватський боксер добре зміщувався, рухався. Я завдавав багато ударів і витратив на це чимало сил. Мені вже не вистачило потужності, хльосткості, щоб завершити бій достроково. У третьому раунді «зарядився» на удар, більше пробивав, раунд виграв, але цього виявилося недостатньо для перемоги в поєдинку.

Один хорватський сайт перед фінальним боєм так характеризував тебе: «Це хлопець, якого навіть не знає «Google», але суперники, яких він переміг, характеризують його як відмінного боксера»…

Мене «Google» знає (сміється). Вони, видно, задавали пошук англійською. Нею про мене справді мало інформації. Якщо ж написати українською, то в Інтернеті є чимало повідомлень, та й боїв можна достатньо знайти.

Як оцінюєш друге місце на такому престижному турнірі?

Загалом позитивно, адже на турнірі такого рівня, класу «А», це моя перша медаль. Хоча результатом трошки не задоволений, бо, якби переміг у фіналі, виконав би норму майстра спорту міжнародного класу. Шкода, такий шанс був. І я не сказав би, що суперник був дуже сильний чи мегакрутий. Можна було його проходити. Трохи неправильно побудував бій, десь не дотримувався вказівок тренера, «зарядився» на удар… Ці помилки – досвід. На таких турнірах якраз набираєшся досвіду, робитимемо висновки і працюватимемо далі.

Цей турнір, думаю, додав тобі впевненості в тому, що ти можеш конкурувати з найсильнішими суперниками і перемагати їх?

Так, цей турнір додав упевненості. Я зрозумів, що можна боксувати зі всіма суперниками у світі та бути всім гідним конкурентом.

На останньому чемпіонаті України, який відбувся в листопаді 2018 року в Харкові, ти боксував з травмованою правою рукою. Чи вдалося залікувати травму? Чи відчував біль під час боїв?

Так, травму вдалося повністю залікувати, болю взагалі ніякого не відчував. Я зробив велику паузу після чемпіонату України. Упродовж місяця взагалі не спарингував, не працював на мішках, тільки бігав, плавав, займався загальною фізичною підготовкою.

Ще один львів’янин, Андрій Тишковець, на турнірі в Дебрецені здобув бронзову медаль. Чи вдалося побачити його бої?

Ні. Ми боксували в один день, в одній програмі, його боїв я не бачив. Знаю, у першому поєдинку він переміг місцевого боксера, угорську зірку в тій ваговій категорії (до 52 кг). А другий бій, з розмов, які я чув, Андрій класно відбоксував, але вже ж трошки програв.

Перед цим турніром у Коломиї відбулися навчально-тренувальні збори національної збірної під керівництвом нового головного тренера – Леоніда Лоївського (раніше тривалий час збірну команду очолював львів’янин Дмитро Сосновський – авт.). Що змінилося у тренувальному процесі?

Нічого суттєво не змінилося, тренування, в принципі, такі, як були завжди.

Чи мав індивідуальну бесіду з Леонідом Миколайовичем?

Ні, не мав. Перед від’їздом на турнір в Угорщину він підійшов, побажав гарно виступити, не підвести команду.

Андрію, на трьох останніх чемпіонатах України на шляху до золота тебе неодмінно зупиняв Ігор Шевадзуцький з Кривого Рогу. З тренерами проаналізували помилки? Уже розумієш, як треба діяти, щоб нарешті перемогти його?

Це було зрозуміло з першого бою. У нього тактика одна в усіх поєдинках, він нічого не видумує: постійно йде вперед, пресингує, тисне своєю масою, потужністю. Виходить у ринг ламати суперників. Мені не вистачало потужності в боях з ним. З кожним роком я додаю. У Харкові на чемпіонаті України-2018 дуже класно провів двобій. Трошки не вистачило. Протистояння було рівне, але судді віддали йому перемогу за активність: він постійно йшов вперед, проявив більшу волю до перемоги. У принципі, я знаю, як з ним боксувати. Якщо ми ще раз зустрінемося, то треба вже буде перемагати.

Чи зустрічався в офіційних боях з першим номером збірної, чемпіоном Європи 2017 року Віктором Вихристом із Кременчука?

Ні. А от спарингував з ним багато. На зборах нас постійно ставлять у пари.

Як відчуваєш проти нього свої сили?

Непогано. Він така ж людина, як і я. Ну хіба що має більше досвіду, він старший за мене (на два роки – авт.).

Як оцінюєш свої шанси посперечатися з лідерами збірної за право поїхати на ліцензійні турніри, щоб там виборювати олімпійську ліцензію?

У середині квітня в Херсоні відбудеться міжнародний турнір класу «А» пам’яті Миколи Мангера. Ці змагання не визначать, хто поїде на чемпіонат світу боротися за ліцензію, але, якщо перемогти, дадуть великі плюси, коли тренери обиратимуть претендентів на поїздку на ліцензійні турніри.

Турнір Мангера для тебе фактично вирішальний, щоб здобути шанс поїхати на ліцензійні змагання?

Виходить, що так. Турнір для мене важливий, щоб показати свою майстерність і мати шанс поїхати принаймні на один з ліцензійних турнірів, якщо не на чемпіонат світу.

До речі, на турнір у Дебрецен мав їхати Ігор Шевадзуцький, але травмував коліно й «вилетів» на невизначений час. Сказали їхати мені. Виходить, що я нині другий номер у збірній.

На боях яких боксерів ти ріс в юності, чиї поєдинки переглядав?

Найпопулярнішими в Україні були брати Клички. З дитинства переглядав їхні бої, в принципі, на них і рівнявся. Потім з’явилися Василь Ломаченко, Олександр Усик. Я вже був боксером і почав брати приклад іще й з них.

Коли прийшов у бокс?

Років 11-12 тому. Моїм першим тренером є Андрій Сальва. Дотепер ми співпрацюємо. Наставником я повністю задоволений. Він – людина, яка побудувала мою кар’єру. В усьому і завжди мені допомагає. Їздить зі мною на всі збори і змагання. Не було таких турнірів, де його не було б зі мною. У нас хороший тандем, мені все в ньому підходить, гарно співпрацюємо. Звісно, бувають інколи конфлікти – на ґрунті перетренованості чи коли щось не вдається. Буває, що я на нього можу трошки розсердитися. Але це робочі моменти, у всіх таке трапляється.

І декілька слів про твій клуб «Лемберг».

Клуб раніше називався «Керамік», а років сім тому його перейменували в «Лемберг». Дуже багато через нього пройшло боксерів, майстрів спорту. Хороший клуб. Уже другий рік ми тренуємося на велотреці СКА, в новому великому залі.

 

 

Розмовляв Василь ТАНКЕВИЧ, для Leopolis.news



ПАРТНЕРИ усi ПАРТНЕРИ