Лариса БЕРЕЗЕНКО: «Мені переход із кікбоксингу в бокс дався легко»


Серед найвидатніших особистостей вітчизняного боксу чимало жінок – вони вигравали всесвітні та континентальні турніри, прокладали шлях нинішнім героїням рингу, записували свої імена в почесні списки чемпіонок. Прес-служба ФБУ започаткувала серію інтерв’ю із нашими героїнями.

Читайте також першу бесіду нашої серії – Тетяна ЛЕБЕДЄВА: «Із любительського боксу пішла чемпіонкою Європи» [гіперпосилання]

Лариса Березенко – унікальна спортсменка. В 2001 році вона стала чемпіонкою світу з кікбоксингу, вигравши турнір в Австрії, а за рік захистила свій титул і на Мундіалі в Греції. Уявіть собі, того ж 2002 року вона успішно виступила й на чемпіонаті світу з боксу в Туреччині, вигравши і там золоті медалі.

Досьє від «Енциклопедії сучасної України»:

БЕРЕЗЕНКО Лариса Григорівна (29. 03. 1968, Запоріжжя) – спортсменка, тренер (бокс, кікбоксинг). Майстер спорту міжнародного класу (2003) з боксу, заслужений майстер спорту (2003) з кікбоксингу. Закінчила Запорізький педуніверситет (1996). Чемпіонка світу з боксу (Туреччина, 2002), кікбоксингу (Австрія, 2001; Греція, 2002), бойових мистецтв (Україна, 2004–05). Переможниця (Італія, 2000), срібна (Македонія, 2006) і бронзова (Югославія, 1996; РФ, 2000) призерка чемпіонатів Європи з кікбоксингу. Чемпіонка Балканських країн (1998) з кікбоксингу. Виступала за команду спортивного товариства «Динамо» (Запоріжжя, від 2002) у ваговій категорії 65, 70 кг. Тренер – І. Редькін, С. Крупиков. Від 2004 – головний тренер кікбоксерської ДЮСШ «Мотор-Січ» (Запоріжжя), тепер – «Майстер-Січ». Серед вихованців – восьмеро майстрів спорту, чемпіони України.

- У часи, коли ви виступали, у жіночого боксу не було олімпійської квоти, а зараз вона не тільки є, а й розширюється. Як ви оціните цю подію для жіночого боксу, і як вам взагалі сама ідея його розширення на Олімпійських іграх?

- Вид спорту, яким я займаюсь, потрапляє в олімпійські види спорту – це, звісно, добре. Зараз я співпрацюю з тренерами по кікбоксингу, який також ввели, до нас будуть три роки придивлятися… Це позитивний результат. А те, що жінки займаються боксом, – це особистий вибір кожного, завжди є ті, хто «за», а хто – «проти». Олімпійські ігри – стимул для дівчат, щоб вони розвивалися, досягали вершин, щоб мати змогу на них потрапити.

- А як у вашому житті було? Чому обрали саме спорт, до того ж такий як кікбоксинг і бокс?

- Я, напевно, народилася у спорті. Я ходила на легку атлетику, баскетбол, футбол, а потім мене подруга покликала на кікбоксинг. Згодом я зайнялась і боксом.

- Ви стали чемпіоном світу і з боксу, і з кікбоксингу. Як вдалося поєднати два види спорту, які хоч і суміжні, але мають свою специфіку?

- Коли я почала займатися боксом, брати участь у чемпіонатах України, сильного навантаження не було, та й у мене вже були звання з кікбоксингу. У 2002-му році я поїхала на змагання з кікбоксингу і виграла, згодом поїхала на змагання з боксу і також виграла, це були мої перші серйозні перемоги. І я завдячую цим своїй подрузі, яка запропонувала мені ходити займатися «за компанію». Правда, вона через місяць перестала ходити, а я залишилася, мені сподобалося.

- Які тренери з боксу на вас мали вплив і хто посприяв тому, що ви перейшли у цей вид спорту з кікбоксингу, у якому вже мали ім’я?

- Спочатку це була моя подруга Віка Руденко. Потім я поїхала на чемпіонат України з боксу, там познайомилася з тренером Ігорем В’ячеславовичем Редькіним, він мене помітив і оплатив цю поїздку, знайшов спонсора, щоб мене повезли на чемпіонат світу у Туреччину.

- Вікторія Руденко теж відома спортсменка. Скажіть, будь ласка, професіональний бокс вас цікавив чи на той час в Україні жіночий професіональний бокс зовсім не був розвинений?

- Тоді ми їздили на бої з кікбоксингу у різні країни, двічі в Англію, двічі у Францію, також у багато інших країн… А після того, як я виграла чемпіонат світу, мені почали пропонувати професіональні боксерські бої. Хоча у кікбоксингу удари ногами не заборонені, у боксі в мене ноги не смикалися. Було легко. Знаю, що буває у спортсменів проблема із переходом між різними видами, але мені він, на щастя, вдався добре.

- Ще один наш відомий чемпіон, який із кікбоксингу мігрував у бокс, - це Віталій Кличко. Як оціните його перехід, чи доводилося бачити його і в боксі, і в кікбоксингу? І де він все-таки сильніший?

- У 1995-му році ми обоє виступали на чемпіонаті світу з кікбоксингу у Києві. Там я його вперше побачила. Ми разом важилися, виступали в одній команді. Звичайно, це – легенда.

- Як ви вважаєте, теперішній перехід, коли все більше і більше бійців ідуть у бокс, у ММА – це нормальний розвиток чи трохи жаль, що кікбоксинг тепер відстає?

- Деякі хлопчики і дівчатка, які займаються боксом, доходять до певного рівня і далі не бачать свого майбутнього у боксі, або ж тренери не бачать перспектив для їхнього розвитку. Тому вони переходять у кікбоксинг – там додані ноги, та й боксеру, який перейшов у кікбоксинг, легше. Тому відбувається природний процес – хтось зосереджується на одному виді, іншим треба спробувати себе в різних.

- Скажіть, будь ласка, як у вас відбувався перехід від боксера, кікбоксера до тренера? Чи це було плавно? Коли вирішили остаточно зайнятися тренерством?

- Я почала боксувати у 1995 році, тож десь, напевно, у 1998-му році… Раніше, коли я ще займалася футболом, мені запропонували стати тренером, я тренувала своїх дівчат. Так само вийшло і з кікбоксингом, тренер запропонувала спробувати, адже у мене вже було звання.

- Тобто це паралельно з виступами?

- Так. Я боксувала, а мої ж діти мені секундували. Я їм, вони мені. А зараз вони виросли, їм по тридцять. Недавно сказали: «Ми коли вам секундували, так боялися, не знали, що говорити». А я їм: «Нічого не треба було говорити, лише махати рушником і дати води попити».

- Скільки у вас підготовано майстрів спорту, чемпіонів України?

- Вісім. Щорічно виграють мої підопічні чемпіонати України. Горджуся кожним із них. Звичайно, не всі стануть величинами у спорті, але є такі, кому просто перебороти себе, спробувати свої сили, навчитися спортивній дисципліні – це вже корисно.  

- Який спортивний клуб зараз представляєте?

- ДЮСШ «Мастер-Січ», місто Запоріжжя.

- Як оціните нинішній запорізький бокс, кікбоксинг, спорт в цілому? Чи цікаво працювати, чи є талановитий «матеріал»?

- Таланти є і в боксі, і в кікбоксингу. Важко втримати дітей у фінансовому плані, вони йдуть зі школи, але вчаться у нас роки два-три мінімум. Був один хороший хлопчина – взяв майстра спорту, але згодом захотів піти і не знав, як нам це сказати… Важко втримати. Також є 18-річний хлопець, який працює уночі, а вдень приходить на тренування, йому нелегко все поєднувати. Люди просто йдуть, хоча перспектива є. Так само, думаю, і в боксі. Є хлопці у збірній, як їх тренери втримують, я не знаю… Виходить, є чим втримати.



ПАРТНЕРИ усi ПАРТНЕРИ